(not avaliable in English)
Поїздка почалась 20 Січня 2009 року в 23.58. Виїхав я у купейному вагоні потяга до Львова. Цим самим потягом я повинен був їхати до Відня, але в іншому вагоні, чим з економив 200 гривень. У Львові я зустрівся зі своїм керівником і ми сіли у наш вагон.
Коли я купував квиток, то спитав по скільки людей буде в купе, і на відповідь, що там 3 місця, я був здивований. При чому ці місця розміщені один над одним. Тому мені було дуже цікаво як це організовано і чи не підселять до нас когось третього.
Купе виявилось достатньо малим, як для міжнародного потягу, але в ньому є умивальник, розетка (в якій ноутбук не працює), стіл. Місця дійсно розміщені один над одним і 3-є місце типу запасне. Як не дивно, в цьому вагоні чай дешевше ніж у поїздах внутрішнього сполучення, всього 1,5 грн. Ще одним враженням від вагону, був розмір туалету. Він десь в 3 рази по площі більший ніж туалет в купейному вагоні. Напевне за кордоном прийнято ходити туди по двоє J. З крану тече тепла іноді навіть гаряча вода. Двері відкриваються в середину проходу і тому, коли проходиш по вагону, треба бути дуже уважним, щоб хтось не тріснув тебе в твою дорогоцінну башку.


Як виявилось поїзд їхав через Чоп, то можна було брати квиток не до Львова, а до Чопа, і відповідно до Відня купувати квиток від кордону України (більш детально описано в повідомленні як дешево їздити по Європі).
У Чопі нам було необхідно просидіти 3 години на українському кордоні і годину на словацькому. І ми вирішили піти прогулятись, поки нам змінювали колеса. Чоп виявися дуже маленьким містечком. Як нам сказали одна головна вулиця – це майже все місто. Народ там розмовляє на суржику української та угорської мови, а також на російській. Оскільки там не було що дивитись та й вже темніло, ми пішли посидіти у місцеве кафе. Я попросив меню, але офіціантка підійшла і сказала: «Давайте я вам скажу, что у нас есть и чего нету». Мені було дуже цікаво як вона мала розказувати чого в них нема, але я так і не дочекався повного списку
. Купили ми солянку, курку з грибами і сметаною та пюре. Було достатньо смачно, але не так дешево як я думав. Ціни, можливо, більші ніж в Києві.
На вокзалі була дуже цікава вивіска: спочатку постіль, потім діти

Повернувшись до нашого вагону, ми знайшли його на місці, де залишили, хоча нам сказали, що його можуть перегнати до іншого перону.
Український митний кордон прийшли достатньо швидко, наші речі ніхто не перевіряв, а ось у сусідньому купе їхали двоє дівчат, так їхнє купе повністю обшукали. Напевне вони сподобались митникам і ті хотіли більше часу провести з ними. Провозити з собою можна було тільки 2 пачки!!! цигарок і 2 літри алкогольних напоїв.
Під’їжджаючи до словацької митниці, наш провідник розказав нам, що з початку року він 3 рази не встигав на електропоїзд у Братиславі, через затримку на словацькому кордоні. І добиратись до Відня нам треба буде самостійно. Це придавало нашій подорожі невеличкого екстриму. Перевіряти потяг мали близько однієї години, але коли затримка підходила до 1,5 години, ми почали трохи хвилюватися. Потім до нас підійшов провідник і попросив, щоб ми пішли розібратися, чому нас так довго тримають і коли нас відпустять. Цю сміливість я взяв на себе і пішов розбиратись одітий у кімнатні тапочки і у домашні штани в клітинку. На вулиці був дощ і пересування в такому обмундируванні було не зручним. Я підійшов до першої людини і спитав у чому проблема, він трохи задумався і потім сказав, що відправимося через 5 хвилин. Як виявилося це був їхній головний, оскільки ми дійсно відправилися через декілька хвилин, а я виявився рятівником вагону
.
Це вже був вечір, ми подивились один фільм і починали збиратися лягати спати. Основною задачею було опустити верхню полицю, що було не так легко як здавалося. Нам довелося попросити допомоги у провідника. Спати ми лягли десь біля 12 оскільки в 7 годин ми прибували до Відня.
Продовження
My Life