In the evening show begins so we have enjoyed some rock bands and dancing girls.

Answer on Title question: you need to change heads of Ministry of Internal Affairs.

В неділю 27 червня почалася Гордонівська Дослідницька Конференція присвячена високому тискові (звісно, не артеріальному :)). Такі конференції проходять починаючи з тридцятих років 20 століття. Спочатку вони проводилися лише по хімії, а зараз протягом року відбувається кілька сотень конференцій по найрізноманітнішим галузям природничих наук.

Наша конференція по тиску проходить раз на два роки. Основна ідея Гордонівських конференцій — зібрати провідних вчених галузі щоб поділитися найновішими здобутками і просто новими ідеями. Тому не можна виносити отриману інформацію за межі конференції чи посилатися на матеріали конференції в публікаціях. Оскільки цілком можливо, що представлену інформацію ще навіть не оформили у вигляді статей. Фактично обговорюється і формується наука якою займатимуться вчені в найближчі кілька років

Холдернесс знаходиться в штаті Нью-Хемпшир, типовому “представникові” Нової Англії де багато озер і невеликих гір. Поїзди туди не їздять, тому організатори зафрахтували декілька автобусів які відправлялися з аеропортів Бостона та Манчестеру. Я полетів в Бостон з нью-йоркського аеропорту La Guardia, який використовується переважно для локальних польотів, а Артьом вже був в Бостоні прилетівши туди одразу з Китаю. Автобус їхав десь дві з половиною години і я зміг трішки відіспатися — довелося встати досить рано, щоб вчасно встигнути на літак. Приїхавши в коледж де повинна була проходити конференція я зареєструвався та пішов шукати свою кімнату. Котедж замикався на цифровий замок, а ось кімната… зовсім не замикалася. Там навіть не було шпаринки для ключа. Мабуть учні коледжу (в “гуртожитках” якого нас поселили) не мають схильності до крадіжок. Хоча це і не дивно, враховуючи що вартість навчання — 44000 долларів на рік — є дорожчою ніж у багатьох університетах. Навіть сім‘ї середнього класу навряд чи змогли б дозволити собі таке задоволення, хіба що для єдиної дитини. Кімнати були двомістні та одномісті. Одномістні давали лише доповідачам, яких особисто запросили організатори. Всі інші учасники жили по двоє. Зі мною поселився Василь Дзябура. Як не дивно (незважаючи на фамілію) — не українець, а росіянин з Сергієвого Посаду, який зараз працює в Гарвардському університеті

Я з собою майже не мав особистих речей, оскільки не хотілося здавати сумки в багаж щоб не запізнитися на автобус, а мій постер сам по собі класифікувався як carry-on. Тому виклавши буквально кілька речей з сумки для лептопа я пішов фотографувати околиці. Сам лептоп, звісно, взяв з собою — українськи гени запротестували проти ідеї залишити його в кімнаті яка ніяк не замикається. Архітектура будівель в цій частині Америки доволі специфічна і більше схожа на архітектуру старої Європи, мабуть північно-східні штати треба переіменувати з Нової Англії на Стару Англію. Одразу навпроти мого котеджу стояла “капличка”, яка була повноцінною (хоч і відносно невеличкою) церквою. Багато будівель мали стріхи оздоблені декоративними маленькими дзвінницями. Поки я обходив кампус вже настав час вечері, точніше dinner — на уроках англійської нас вчили що це обід. Хоча по факту — вечеря. А supper в американців взагалі немає. Слід відмітити, що годували на конференції дуже добре. Більшість учасників погоджувалися що такі якість та різноманіття їжі дуже рідко зустрічаються на подібних заходах. Взагалі в цій конференції все незвичне, навіть програма. Для більшості конференції основний час — обід, вечір зазвичай вільний для соціалізації. А тут сніданок починався в 7.30, доповіді — в 8.30, потім в 12.30 — ланч (те що ми мабуть назвали би обідом), з 13.30 до 18.00 ми були вільні, потім вечеряли і конференція продовжувалася до опівночі. Тобто соціалізуватися треба було в розпал дня, що виявилося непоганою ідеєю — люди разом їздили на екскурсії, каталися на байдарках чи грали в більярд

Кожна ранкова і вечірня сесії були присвячені певній тематиці. Переважна більшість сесій були присвячені експериментам і більшість вчених були експериментаторами, теоретиків та обчислювальних фізиків було від сили третина, якщо не менше. Першу вечірню сесію відкрив Арьтом своєю доповіддю, а останню сесію — в четверг — закрили нобелевський лауреат Гофманн і один з найвідоміших фізиків в галузі твердого тіла Нейл Ашкрофт (співавтор відомого підручника, по якому вчиться вже не одне покоління студентів по всьому світові). Цікаво, що ми з Артьомом були співавторами однієї з їхніх статей минулого року

Постерні сесії відбувалися щодня від 9.30 до 12 години ночі. Слід відмітити що не всі учасники давали доповідь чи представляли постер. Дехто просто приїхав почути найновіші ідеї та досягнення в нашій галузі, заплативши при цьому чималу сумму за участь у конференції

Починаючи приблизно з шостої години вечора до послуг учасників були бар, більярд, настільний теніс. В барі можна було внести невелику суму і потім без обмежень брати воду, вино, пиво. Тим, хто вніс 10 (для води) чи 25 (для пива/вина) долларів, наклеювали спеціальні кружечки на бейджі. Цікаво, що я нічого не платив, але якимось чином в перший же день на моєму бейджику з‘явився зелений (25-долларовий) кружечок. При цьому я його ніби не знімав і нікому не давав. В обід його не було, а ввечері — з’явився. Дивина та й годі… Я потім використовував його щоб набирати воду та соковмісні напої собі і Артьому на весь наступний день

Як я і передбачав, вперше побачивши програму, найважче усього було вставати близько сьомої години. Будучи совою мені важко змусити себе заснути раніше першої-другої години, тому кожен ранок я як сомнамбула йшов в столову і прокидався вже за сніданком. На сніданок зазвичай було багато видів омлету, декілька видів сосисок, йогурти та морозиво. На обід були один-два види супів, кілька видів вегетаріанської їжі, кілька м‘ясних блюд, салатний шведський стіл і кілька тортиків. Вечеря була майже такою ж як обід, лише замість супів було зазвичай цікаве м‘ясне блюдо, яке повар нарізав особисто і солодкого було значно більше. Солодке було дуже смачним і пеклося вручну професійним пекарем, якого утримує школа (за 44 тисячі в рік з кожного учня не тільки пекарів можна утримувати)

В вівторок нам подавали лобстерний суп — один з найсмачніших супів який я коли небудь їв. Мабуть він був таким смачним, тому-що не пожаліли м‘ясо омарів, його було ДУЖЕ багато. В останній день на вечерю подавали лобстерів, але я засидівся за роботою і пропустив їх ). Жаль, звісно, але на Лонг Айленді лобстери не такий вже і делікатес — їх подають майже в кожному ресторані

В середу під час ланчу ми з Артьомом роздумували кого би підбити на поїздку в гори, як одна росіянка підійшла і запропонувала нам поїхати з нею — в неї ще було місце в машині. Вже збираючись виїжджати, ми вмовили ще кількох вчених поїхати з нами. В результаті виїхали двома машинами — я і Артьом підсіли до Роальда Гофмана. Те, що в нас водієм був нобелевський лауреат, нагадало мені декілька анекдотів. В горах ми пішли вздовж невеликої річки, яка спускалася серією порогів та невеличких водоспадів. При цьому ми ухитрилися зійти з тропи в чагарники та болото по кісточки. Вибравшись з хащів ми трохи пофотографувалися на фоні річки і поволі пішли назад до машин

Наступного дня ми записалися на байдарки. Але в останній момент Артьом вирішив відпочити, як і більшість інших записаних (синоптики передавали дощ :)). В результат поїхали лише дві китаянки і ми з Василем. Китаянки взяли подвійний каяк, а ми — одиночні. Нас відпустили самих на кілька годин, сказавши щоб далеко на озеро не запливали, оскільки може бути вітряно. Китаянки собі плавали по невеличкому каналу, а ми вирішили погрести не велике озеро. Грести на каяку не так вже й важко, ми досить багато поплавали як вздовж берегів так і у “відкритому озері”. Потім вирішили поплисти до одного далекого мису, але майже перед мисом почався дуже сильний вітер. Ми вирішили повертатися, але це виявилося не так вже й просто. Вітер зносив нас назад в озеро і гнав хвилі, які потроху заливали каяк. Особливо страшно не було оскільки нам дали рятувальні жилети, але мокнути в озері годину-півтори чекаючи поки тебе врятують все ж таки не дуже приємно. Добряче вимокнувши і попрацювавши веслами ми змогли повернутися в наш канал і потім поплили на інше (менше) озеро. Близько четвертої за нами заїхали на машині і я довго стояв під теплим душем змиваючи з себе озерну воду. Заробив собі кілька мозолів, але загалом мені дуже сподобалося.

Повертаючись з Бостону в Нью-Йорк наш літак не зміг з першого разу приземлитися в аеропорту і пішов на друге коло навколо Манхеттену і статуї Свободи на дуже низький висоті (ненабагато вище за хмарочоси). При цьому він досить різко повертав, сильно нахиляючись, и мимоволі згадувалося 11 вересня. Добре, що ми сіли на другому колі. В аеропорту вже чекало таксі, яке відвезло мене додому. Цього разу ми їхали майже вдвічі довше, адже починався уікенд 4 липня і всі хто мав родичів чи друзів за межами міста поспішали залишити Нью-Йорк. Тому пробки були звичним явищем і я отримав чудову нагоду гарно виспатися, поки ми прибули в Стоні Брук.

Either zoo staff adds something to the meal or they give them something to smoke :). Look at video below:

Same thing with an electronic thermometer. it shows correct temperature in F, but when you switch to C then the normal body temperature is suddenly 35.9. Oh, well…